Дилогія. Серед темної ночі

мстилися тоді на громадянстві, ставали йому ворогом і завзято боролися з ним, чим могли. Так саме боролися за право жити, існувати, як і громадянство.

Громадянство викидало, виригало з-проміж себе людей, що не змогли з їм поладнати, не змогли знайти собі "чесного" шматка хліба — чи то через нещасливі обставини особисті, чи через визискування інших, чи через нещастя мати спадщиною із батьків і дідів нахильність ламати загально додержувані закони власності. А ці викинуті з звичайного ладу люди

Громадянство викидало, виригало з-проміж себе людей, що не змогли з їм поладнати, не змогли знайти собі "чесного" шматка хліба — чи то через нещасливі обставини особисті, чи через визискування інших, чи через нещастя мати спадщиною із батьків і дідів нахильність ламати загально додержуван

А серце не згоджувалось, не могло згодитися з тим. Йому Роман здавався іншим.

А що ж тим часом робила Левантина?

Жив добре, не сподіваючися біди чи то не думаючи, забуваючи за неї.

Але вона за його не хотіла забувати.

кого любиш, тому хочеться вірити.

А бідна дівчина того нічого не знала, не розуміла, віддала йому всю свою душу і не помічала, що вона вже надійшла аж на край страшної безодні: ще раз ступни тією стежкою далі наперед — і враз зникне земля, і, скрикнувши страшно, як птиця підстрелена, впаде вона туди вглиб, хапаючися руками за повітря, обриваючи тіло об гостре каміння... і падатиме довго, аж поки не вдариться головою об останню в її житті скелю, та й ляже на дно безодні вже бездушним покаліченим трупом...

Його розпоганеній городянським життям удачі вже докучало чесне кохання, озивалася його звіряча природа...

на то щука в морі, штоб карась не дрімал.