Євген Тарнавський

весь світовий процес — це чергування ситуацій, що походить від взаємодії та боротьби сил світла й темряви, напруги та податливості, і кожна з таких ситуацій символічно показується одним із цих знаків, яких у «Книзі змін» усього 64

цьому сенсі не може бути каяття про минуле, тут воно не може настати

Книга змін» стоїть на першому місці серед класичних книг конфуціанства і в бібліографічних оглядах китайської літератури. Це зрозуміло, адже бібліологія та бібліографія у феодальному Китаї були створені людьми, що отримали традиційну конфуціанську освіту. Бібліографи старого Китаю непохитно вірили в традицію (не споконвічну, але достатньо стару), що віддаляла створення «Книги змін» в таку глибоку давнину, що жодна інша класична книга не могла конкурувати з нею в хронологічній першості, хоча фактично «Книга змін» — аж ніяк не найдавніший із пам’ятників китайської писемності, це встановила та ж китайська філологія.

Книга змін» має всі права на першість у китайсь­кій класичній літературі, бо має велике значення в розвитку духовної культури Китаю. Вона мала вплив у різних галузях: філософії, математиці, політиці, стратегії, теорії живопису та музики і в самому мистецтві: від знаменитого сюжету стародавнього живопису «Вісім скакунів» до магічного напису на монеті-амулеті чи орнаменті на сучасній попільничці.

Текст «Книги змін» неоднорідний як із боку складових його частин, так і з боку самих письмових знаків, в яких він показаний. Крім звичайних ієрогліфів, він містить ще особливі значки, що складаються з двох типів рисок, сяо. Один тип — це цілі горизонтальні риски: їх називають ян (світлові), ган (напружені), або найчастіше, за символікою чисел, цзю (дев’ятки). Інший тип рисок — це перервані посередині горизонтальні рисочки: їх називають інь (тіньові), жоу (податливі), або найчастіше, за символікою чисел лю (шістки). У кожному значку шість таких рисок, розміщених у розмаїтих комбінаціях.

За теорією «Книги змін», весь світовий процес — це чергування ситуацій, що походить від взаємодії та боротьби сил світла й темряви, напруги та податливості, і кожна з таких ситуацій символічно показується одним із цих знаків, яких у «Книзі змін» усього 64. Їх розглядають як символи дійсності і китайською називають гуа (символ). У європейській китає­знавчій літературі їх називають гексаграмами. Гексаграми, всупереч нормі китайської писемності, пишуться знизу догори, і відповідно до цього рахунок рисок у гексаграмі починається знизу. Таким чином, першою рискою гексаграми вважається нижня, її називають початковою, друга риска — друга знизу, третя — третя знизу тощо. Останню риску називають не шостою, а горішньою (шан). Риски символізують етапи розвитку тієї чи іншої ситуації, показаної в гексаграмі. Місця ж від нижнього, початкового, до шостого, горішнього, які займають риски, називають вей (позиції). Непарні позиції (початкова, третя та п’ята) вважають позиціями світла (ян); а парні (друга, четверта та горішня) — позиціями темряви (інь). Природно, що тільки в половині випадків світлова риска опиняється на світловій позиції, а тіньова — на тіньовій. Ці випадки називають «доречністю» рисок: у них сила світла чи темряви «знаходить своє місце». Загалом це розглядається як сприятливе розташування сил, але не завжди вважається найкращим.

Таким чином, ми отримуємо таку схему:

ПозиціїНазвиНалаштованість
6 Горішня Пітьма 5 П’ята Світло 4 Четверта Пітьма 3 Третя Світло 2 Друга Пітьма 1 Початкова Світло

Таким чином, гексаграма з повною «доречністю» рисок — це 63-тя, а гексаграма з повною «недоречністю» рисок — 64-та.

З цих понять можна зробити висновок, як у теорії «Кни­ги змін» розглядався процес виникнення, буття та зникнення. Творчий імпульс, занурюючись в середовище меону — виконання, діє, насамперед, як збурення останнього. Після цього настає його повне занурення в меон, яке призводить до створення творіння, до його перебування. Але позаяк світ — це рух, боротьба протилежностей, то поступово творчий імпульс відступає, відбувається уточнення сил, що творяться, і далі за інерцією зберігається якийсь час лише їхнє зчеплення, яке призводить, врешті-решт, до розпаду всієї ситуації, що склалася, до її вирішення.

ЗнакНазваВластивістьОбраз
1 цянь (творчість) фортеця небо 2 кунь (виконання) самовіддача земля 3 чжень (збурення) рухливість грім 4 кань (занурення) небезпека вода 5 гень (перебування) непорушність гора 6 сунь (стоншення) проникнення вітер (дерево) 7 лі (зчеплення) ясність вогонь 8 дуй (дозвіл) радість водойма

Кожна гексаграма може розглядатися як поєднання двох триграм. Їхнє взаємне співставлення характеризує цю гексаграму. При цьому в теорії «Книги змін» традиційно вважають, що нижня триграма стосується внутрішнього життя, майбутнього, створюваного, а горішня — зовнішнього світу, що відступає, руйнується, тобто:

— зовнішнє, що відступає, руйнується;

— внутрішнє, що наступає, створюється.

Крім цього, гексаграма іноді розглядається й як така, що складається з трьох пар рисок. За теорією «Книги змін», у світі діють три космічні потенції — гармонія великої тріа­ди Небо — Людина — Земля.

Особлива увага зосереджена на аналізі гексаграми другої та п’ятої позицій. Кожна з них є (в нижній або у горішній триграмах) центральною, тобто такою, в якій найдосконалішим і найврівноваженішим чином виявляються ознаки триграми.

Крім цього, при аналізі гексаграми традиційно вважають, що більшого значення набувають риски світлові або тіньові, якщо вони в меншості. Так, у гексаграмі єдина тіньова друга риска «керує» іншими рисками й є для них центром тяжіння.

сім постулатів найяскравіше виступають у «Сі ци чжуані», однак при ретельному міркуванні можна переконатися, що вони як такі собі обертони притаманні й основному тексту. Ось вони в загальних рисах:

1) світ — це мінливість і незмінність, і, більше того, їхня безпосередня єдність;

2) в основі цього лежить полярність, що проходить через весь світ, антиподи якої настільки ж протилежні один одному, як і тяжіють один до одного: в їхніх взаєминах проявляється світовий рух, як ритм;

3) завдяки ритму стале і те, що ще не настало, об’єднуються в одну систему, за якої майбутнє вже існує також і в сьогоденні, як «паростки» нових подій;

4) необхідне і теоретичне розуміння, і практичне здій­снення цього; й якщо діяльність людини нормована таким чином, то вона гармонійно включається в своє оточення;

5) таким чином, виключається конфлікт внутрішнього та зовнішнього, і вони лише розвивають один одного тим, що внутрішнє визначається зовнішнім і творить у зовнішньому;

6) при цьому особистість приділяє достатню увагу, як собі, так і навколишньому її суспільству, і, задовольняючись своїм становищем, знаходить можливість вищої форми творчості: творчості добра, а не виконання якихось правил великої моралі;

7) так, завдяки витриманій єдності абстракцій і конкретності досягається повна гнучкість системи.