Віра Кучменко

Перший крок, який слід зробити, — це усвідомити, що любов становить собою мистецтво, подібно до того, як мистецтвом є саме життя. І якщо ми хочемо навчитися любити, то маємо йти тим самим шляхом, що ним зазвичай ідуть, прагнучи оволодіти будь-яким іншим мистецтвом, скажімо, музикою, живописом, теслярським ремеслом, медициною чи інженерною справою.

Той, хто врятував одне життя, вважай, врятував цілий світ. Той, хто зруйнував одне життя, зруйнував цілий світ»

Саме за таку ціну купується рівність: жінки рівні з чоловіками, бо вони більше від них не відрізняються.

Від народження до смерті, від понеділка до понеділка, з ранку й до вечора всі види діяльності людини є одноманітними й визначеними наперед. То як людині, котра потрапила в павутиння щоденної рутини, не забути, що вона людина, унікальний індивід, якому даровано лиш одне — оце саме життя з надіями й розчаруваннями, горем та страхом, прагненням любити й жахом, що його спричиняють порожнеча і самотність?

іншого боку, того, хто сидить тихо, споглядаючи світ без особливої мети або цілі, — і дослухається хіба що до себе і своєї єдності зі світом — вважають «пасивним», бо він нічого «не робить». Насправді ж такий стан зосередженої медитації є найвищим проявом діяльності — тут діє душа, і це можливо лише за умов внутрішньої свободи й незалежності.

одна людина дає іншій? Вона віддає себе, найцінніше, що має, своє життя. Це зовсім не означає, що людина жертвує своїм життям заради іншого — вона віддає те, що в ній живе; віддає свою радість, інтереси, своє розуміння, знання, гумор і смуток — усі прояви свого життя.

більшості людей проблема любові передусім полягає в тому, щоб любили їх, а не вони самі, тож ідеться зовсім не про здатність людини любити. Отже, для них проблемою є те, як зробити, щоб їх любили, як бути тими, кого люблять.

Багатий не той, хто багато має, а той, хто багато віддає

Та найважливіше віддавати не лише матеріальні речі, а й особливі людські цінності. Що одна людина дає іншій? Вона віддає себе, найцінніше, що має, своє життя. Це зовсім не означає, що людина жертвує своїм життям заради іншого — вона віддає те, що в ній живе; віддає свою радість, інтереси, своє розуміння, знання, гумор і смуток — усі прояви свого життя. Віддаючи таким чином своє життя, вона збагачує іншу людину, насичує її життєву силу — і водночас своє відчуття життя. Людина віддає не для того, щоб щось отримати, власне давати — це виняткова радість. Та, даючи, вона привносить щось у життя іншої людини, і воно повертається до неї;

Дитяча любов дотримується принципу «Я люблю, бо люблять мене». Принцип зрілої любові — «Мене люблять, бо я люблю». Незріла любов каже: «Я люблю тебе, бо ти мені потрібен». Зріла твердить: «Ти потрібен мені, бо я тебе люблю».