Оксана Кір’ян

а якщо з опікуванням душі у Стефанії Павлівни все більш-менш виходило, то з боку «хліба насущного» й до нього якось не дуже складалось. Бо пенсії старенької ледве вистачало тільки на найпростішу їжу, не кажучи вже про звичайні дитячі радощі. Та Ольга і не вимагала у баб­ці ніколи нічого. Купить бабуся жменьку м’ятних цукерок або батончиків яких — і добре. А випрошувати, канючити чогось смачненького, як інші діти, Оля ніколи б не стала. Як у бабуні Стефи є зайві гроші, вона й так Олі все купить. Тільки от зайві гроші рідко коли водилися.

То вона Ольга Сергіївна? Дивно — вона ніби щось передчувала, бо Ольга Павлівна для неї якось завжди не звучало. Він — …тато Сергій.

Крадькома дивиться на нього.

Думала побачити мишку, а побачила гарненьку молоду дівчину. Д