Панк 57

Тому, що… вже самий кінець навчального року, а я ще не все сказала.
Піднімаю в повітря балончик із фарбою і бачу очі Тена: вони ледь не вилазять із орбіт.
— Що? — скрикує він.
— Ти? — Джей Ді ошелешено дивиться на мене.

Мій приїзд у це місто, вступ до цієї школи і те, що я сиджу у неї в кабінеті, не має жодного відношення до Трея. Лише до неї.

— Як його звати? — Вона набирає номер. — Назви його справжнє ім’я.
Я чую, що йдуть гудки, серце стискається, але я тримаюсь.
— Метью, — спокійно відповідаю я. — Метью Лейр Грейсон.
Вона раптом завмирає і різко піднімає очі. Потім починає дихати частіше і виглядає так, ніби побачила привид.

І, хоча ми знаємо, що без ризику немає винагороди, усе одно боїмося ризикнути.

Вас потрібно купати, годувати, вигулювати…

Чувак, чому ти дивишся на неї так, ніби вона дала ляпаса твоїй

бабусі?

Я їй, в якійсь мірі, навіть заздрю. Добре, я дійсно їй заздрю.

Бути самотнім так неприємно. Ти знаходишся в місці, повному

людей і відчуваєш себе так, ніби вони не хочуть бачити тебе тут. Ти

наче на вечірці, куди тебе ніхто не запрошував. Ніхто навіть не знає

твого імені. Ніхто навіть не хоче його знати. Усім байдуже.

Ти стоїш, а в голові крутяться питання : «Вони наді мною

сміються? Говорять про мене? Чи, може, насміхаються так, ніби, якби мене тут не було, їхнє життя було б прекрасним і ніхто не

псував би їм веселощі? Можливо, вони чекають поки я зрозумію натяк

і піду геть?»

Такі думки часто відвідують мене.

Знаю, жалюгідно хотіти бути серед інших людей, і знаю, що

ти вважатимеш за краще стояти на самоті та мати рацію, ніж

помилятися разом з усіма, але… Мені це так потрібно.

Ми всі жахливі, Раєн. Різниця лише в тому, що одні це приховують, а інші визнають.

«Ми з тобою однієї крові…».

Якби вся її зграя знала, як сильно їхня принцеса хоче мене…