Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є

«Не запитуй, що потрібно світові. Запитай себе, що робить тебе живим, і займися цим. Тому що світові потрібні живі люди».

Коли мене охоплює страх і відчуття дефіциту чогось, я намагаюся кликати на допомогу радість і вдячність, визнаю свій страх, а потім перетворюю його на вдячність. Я говорю вголос: «Я почуваю себе вразливою. Це нормально. Я така вдячна за _____________________». Ця практика однозначно посилила мою здатність радіти.

Виховувати у собі сміливість, співчуття і плекати стосунки з людьми означає дивитися на життя та людей довкола і казати: «Я тут, із вами, усією душею».

Якщо стосунки — це енергія, яка струменіє між людьми, ми повинні пам’ятати, що вона має текти у двох напрямках.

Дивовижним — хоча, можливо, і не дивним — є те, що цей взаємозв’язок, який ми відчуваємо у відносинах з іншими людьми, впливає на розвиток і функціонування нашого мозку.

Як показують ці історії, сміливість спричиняє ланцюгову реакцію. Щоразу, коли ми чинимо сміливо, ми робимо всіх довкола нас трішки кращими, а світ — дещо сміливішим. А нашому світові не завадить стати трохи добрішим і хоробрішим.

Повірте у те, що я кажу: сором і страх не терплять, коли такий потужний зв’язок виникає між людьми.

Найнебезпечніша поведінка після ганебного досвіду — приховати або поховати на дні душі свою історію. Коли ми приховуємо те, що трапилося, сором метастазує.

Тепер я бачу, що сприйняття свого життя і любов до себе — найсміливіший учинок, на який ми наважуємося.

Мені такий стан здавався класичним нервовим розладом, але Діана назвала його духовним пробудженням. Гадаю, ми обидві мали рацію. Насправді я починаю сумніватися, що одне можливе без іншого.