Мазепа

ого не зроблять ті кошмари,

Де сипле ранок янтарі

При королівському дворі?

Проснувсь Іван… Навколо тьма.

Корона де? Нема корони…

ЗОСЯ

Що ж, ходім.

Спокійно серце в нього стука,

І на обличчі молодім

Іван хова холодну скуку.

В його очах — осінній став.

Він не знайшов, чого чекав.

I
І од зорі і до зорі

При королівському дворі

Танки й музики без перерви…

Там очі хвилюють нерви…

І під крилами віт густих

У тьмі алей цілунки й сміх.

Там у далекім зор огні

Все ходять лицарі ясні,

Мов рух меча, метке їх слово.

І паж між ними чорнобровий,

Мов тінь, легким блукає кроком,

Такий стрункий і одинокий.

В його очах туман, вогонь…

Хто він такий, як звать його?

Така прекрасна й, мов на гріх,

Ти плодиш землю байстрюками —

Багном і гноєм — для других.

У голові твоїй — макуха!

Хіба ж ти можеш жить сама,

Російсько-польська потаскуха,

Малоросійськая тюрма.

Веди ж, безумна, до загину

Мене на розстріли і жуть…

Ах, я люблю тебе, Вкраїно,

І сам не знаю, що кажу.