bookmate game
Ерік Сігел

Історія одного кохання

Meld me wanneer het boek is toegevoegd
Dit boek lezen upload een EPUB- of FB2-bestand naar Bookmate. Hoe kan ik een boek uploaden?
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Дженні померла,— сказав я йому.

    — Я шкодую,— прошепотів він вражено.

    Сам не знаючи чому, я повторив те, що почув колись від нині мертвої красуні-дружини:

    — Кохання — це коли ні про що не шкодуєш.

    А потім я зробив те, чого ніколи не робив у його присутності, а тим більше в його обіймах. Я заплакав.

    💔💔💔💔💔💔💔💔💔💔💔💔💔💔💔

  • olswydciteerde uitvorig jaar
    — Це вже краще,— сказала вона.— Ти можеш зробити мені одну послугу?

    До горла мого підкотив клубок і здавив його так, що у мене мало не бризнули сльози. Але я витримав — не заплакав. Кивнувши ствердно головою, я дав зрозуміти Дженні, що ладен зробити їй яку завгодно послугу.

    — Ти можеш стиснути мене міцно-міцно? — запитала вона.

    Я взяв її за лікоть — Боже, яка в неї тоненька стала рука! — й обережно потиснув.

    — Ні, Олівере,— сказала вона,— стисни мене в обіймах. Ляж поряд.

    Дуже, дуже обережно, щоб не зачепити трубок та іншого приладдя, я ліг поряд неї у ліжко й обняв її.

    — Дякую, Оллі.

    Це були її останні слова.

    Wha----

  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Я хотів дивитися на неї — хотів би ніколи не зводити з неї очей,— однак потупився. Мені було соромно. Навіть тепер Дженні зуміла прочитати мої думки.

    — Слухай-но, Оллі, це єдине, про що я тебе прошу. Все інше, я знаю, ти переживеш.

    Та штука знову замуляла мені в серці, і я боявся навіть промовити "гаразд". Я тільки мовчки дивився на Дженні.

    — Чхала я на Париж,— раптом сказала вона.

    — Га?

    — Чхала я на Париж, на музику, на весь той непотріб, що, як тобі здається, ти вкрав у мене. Все це мені байдуже, запевняю тебе, сучий сину. Віриш чи ні?

    — Ні,— відповів я щиро.

    — Тоді забирайся к бісовій матері. Не хочу я, щоб ти сидів біля моєї — будь вона проклята! — смертної постелі.

    Вона говорила не в жарт. Я знав, коли Дженні говорить серйозно, а коли ні. Отож задля того, щоб лишитися біля неї, я збрехав.

    — Я вірю тобі,— сказав я
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Слухай-но, Олівере,— сказала Дженні тихо, але сердито.— Я наказую тобі, щоб ти перестав терзатися докорами сумління.

    — Хто, я?

    — З обличчя твого не сходить винуватий вираз. Ти мучишся
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Колись я знала. Так, колись я знала
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Одного разу я почув, як Філ, миючи на кухні посуд (руками), бурмоче сам до себе: "Я вже не маю сили терпіти". Я нічого не сказав йому, але подумав: "А я маю. Ти, що єси вгорі і правиш цим триклятим світом, містере Верховна Істота, зроби так, щоб це тривало й далі. Я буду терпіти без кінця і краю. Тому що Дженні — це Дженні".

    Того вечора вона вигнала мене з палати, бо хотіла поговорити з батьком "як мужчина з мужчиною".

    — На ці збори допускаються тільки американці італійського походження,— заявила вона (обличчя у неї було біле, як ЇЇ подушка).— Тікай звідціля, Берретте.

    — Гаразд,— сказав я.

    — Але не дуже далеко,— кинула вона мені вслід.

    Я сів у кімнаті відпочинку. Незабаром з'явився Філ.

    — Сказала покликати тебе,— промовив він хрипко, наче йому здавило горлянку.— А я піду куплю сигарет.

    — Зачини ці трикляті двері,— наказала вона, коли я зайшов до палати. Я обережно причинив двері й, повертаючись до ліжка, побачив її всю. Побачив з трубками, що тягнулися до її правої руки, прикритої ковдрою. Я завжди намагався сісти якомога ближче до неї, щоб бачити тільки обличчя, бліде, але з блискучими очима.

    Отож я поспішно сів якомога ближче.

    — Мені не боляче, Оллі,— сказала вона.— Відчуття таке, наче я повільно падаю зі скелі. Розумієш?

    Щось замуляло мені в серці. Це безформне "щось" підступало до горла, щоб довести мене до плачу. Але я не збирався плакати. Я ніколи не плачу. Я хлопець стійкий. Я не буду плакати.

    Щоб не заплакати, я мусив зціпити зуби і не міг розтулити рота. Довелося відповісти їй кивком. І я ствердно кивнув.

    — Дідька лисого,— сказала вона.

    — Га? — промимрив я крізь зуби.

    — Тобі не зрозуміти, що таке падати зі скелі, Шпаргалето. Ти ніколи не падав зі скелі за все своє трикляте життя.

    — Падав,— сказав я, відчувши, що до мене повертається мова.— Коли зустрів тебе
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Одного разу я почув, як Філ, миючи на кухні посуд (руками), бурмоче сам до себе: "Я вже не маю сили терпіти". Я нічого не сказав йому, але подумав: "А я маю. Ти, що єси вгорі і правиш цим триклятим світом, містере Верховна Істота, зроби так, щоб це тривало й далі. Я буду терпіти без кінця і краю. Тому що Дженні — це Дженні
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Звичайно, він не казав мені цього, але я знав, що він бореться з безнадією.

    Бо я боровся теж
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Треба було принаймні сказати: я, мовляв, знаю, що заради мене ти маринуєш у своїй приймальні високих бостонських достойників (а може, навіть вашінгтонських), і якби у нас було що сказати один одному, тату, я міг би навіть почекати тут, доки ти приймеш відвідувачів, а ти б відмінив свій діловий сніданок... і так далі.

    Відчинивши двері, я зібрав свою мужність, подивився на нього і сказав:

    — Дякую, тату
  • olswydciteerde uitvorig jaar
    Навряд чи він мені повірив. Навряд чи він прагнув довідатись, навіщо мені гроші. Він розпитував мене просто, щоб... ну, щоб поговорити.

    Він відкрив шухляду, витяг чекову книжку, оправлену в таку саму кольорову шкіру, що й ніж на столі і ножиці. Він розгорнув її поволі. Я думаю, не для того, щоб помучити мене, а щоб виграти час. Щоб знайти тему для розмови. Якусь безпечну тему
fb2epub
Sleep je bestanden hiernaartoe (maximaal 5 per keer)