Гіпотеза Кохання

Адаме, – перервала вона його з мокрою посмішкою. — Це не важливо, тому що друге, ось те, що дійсно важливо.

Тепер вони були так близько. Вона відчувала його запах і його тепло, а його руки обіймали її обличчя, великими пальцями проводили взад-вперед, щоб витерти її щоки.

— Кохана, – прошепотів він, — що це друге?

Вона все ще плакала, але ніколи не була щасливішою. Тож вона сказала це, мабуть, з найгіршим акцентом, який він коли-небудь чув.

— Ik hou van jou, Адаме.

— Я сказала, що піду. Але зараз мені не хочеться ні з ким розмовляти, – вона ще раз витерла щоки, але якимось дивом потік припинився. Адаму Карлсену, відповідальному за 90 відсотків сліз факультету, насправді вдалося змусити когось перестати плакати. Хто б міг подумати? — Хоча я відчуваю, що безкоштовний алкоголь дійсно може допомогти

— Єдине, що я можу сказати по-голландські, це 'ik hou van jou',— її вимова, мабуть, була поганою, тому що протягом довгої миті Адам не міг розібрати її слова. Потім, коли він розібрав те, що вона вимовила — очі його розширилися.
— У моєї сусідки по кімнаті в коледжі був плакат з написом ”Я кохаю тебе”

Ти можеш, ти знаєш, — вона погладила його твердий живота, а потім підняла на нього очі. — Зроби це.
Вона все ще посміхалася, коли він притяг її до своїх грудей, і на кілька хвилин їм вдалося заснути

Їй варто було тільки посміхнутися йому, і його задоволення виглядало як щось ядерне, що пронизує його наскрізь через все його тіло. Те, що Олів відчувала раніше, було білим та гарячим і майже до болю. Вона все ще ніжно смоктала

І все-таки це, здавалося, збуджувало його до неможливості. Він явно не міг стриматися — подався вперед, запустив пальці в її волосся, притис її голову вниз, поки її горло стиснулося навколо нього. Він стогнав і говорив, і ловив її погляд, ніби зачарований тим, як вона дивиться на нього. Він вимовляв невиразні слова, бурмочучи:
— Олів, так. Облиз… Візьми глибше. Примусь мене кінчити.
Вона чула, як з його рота виривалися похвали і ласки — яка вона гарна, яка прекрасна, яка досконала; непристойності про її губи, тіло і очі, і, можливо, вона б зніяковіла, якби не задоволення, що виплескується рясно з них обох, що переповнювало їх мозок. Це було природно, що Адам просив те, що хотів.

Він застогнав і хрипким тоном наказав їй будь-ласка, дай йому час, не поспішай, не дозволяй йому кінчити.

Вона сказала останнє слово навпроти його члена, і їй здалося, що він завагався, вібрував на якійсь короткохвильовій частоті, яка вибухнула і розлетілася на шматки, коли вона торкнулася його по-справжньому. Перш ніж розділити губи на головці його члена, вона підняла на нього очі, посміхнулася йому, і це, здавалося, остаточно його добило. Його спина вигнулась дугою. Він застогнав і хрипким тоном наказав їй будь-ласка, дай йому час, не поспішай, не дозволяй йому кінчити. Олів подумала, чи не плавиться його хребет у тій самій рідині, що обпалює задоволення, яке вона відчувала раніше.

Вона провела носом по шкірі його живота і побачила краєм ока, як сіпнувся його член.
— Мені подобається, як ти пахнеш.
— Олів.
Повільно, точно, вона обхопила рукою основу його ерекції і вивчала її з-під вій. Головка вже блищала, і вона багато чого не знала, але він здавався близьким. Він здавався дуже твердим, і над нею височіли його груди, губи розійшлися, шкіра почервоніла. Здавалося, що це не триватиме довго, що… добре. Але також Олів хотіла побути з ним. Вона так багато часу хотіла провести з Адамо

Він обхопив її талію, ніби не міг утриматися, притягуючи її до себе, і вони так добре підходили один до одного. — Ну ж бо, Адаме. Я знаю, ти вже старий, але ти не можеш ще заснути.
— Я… — він, здавалося, забув, що збирався сказати в той момент, коли її рука ковзнула в його штани. Його очі заплющилися, і він різко видихнув… — Так, добре, Олів.
— Так?
Вона продовжувала ковзати його тілом. І стягувати його штани. І він зробив кілька напівсерйозних спроб зупинити її, але здавалося, він не міг повністю контролювати себе, і врешті-решт він дозволив їй зняти з нього одяг, що залишився. Вона відкинула волосся назад і сіла на п'яти між його стегон.
Адам спробував відвести погляд і не зміг.
— Ти така гарна, — слова були низькими та тихими, наче вони вислизнули з його рота.