Три товариші

Але ж треба вміти й програвати, бо як же тоді жити.

Я зовсім інакше уявляв собі життя, — сказав він, помовчавши.
— Як і всі ми… — підтримав я.

Людина завжди велика у своїх намірах. Але не в їх здійсненні. У цьому її привабливість.

Бо підпустиш-ухопишся, захочеш утримати. А утримати не можна нічого...

«Вам добре, ви собі сам-один», — каже Гассе. Що ж, це справді так, хто був сам-один, того ніхто не міг покинути.

Людина зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший.

Побожність — це і є усвідомлення власної провини. Люди хочуть виправдатись перед самими собою за те, що вони заподіяли та напобажали любенькому небіжчику за все його життя…

Грау повільно провів рукою по розгарячілій голові.

— Ти не уявляєш собі, скільки разів отой мій шинкар бажав, щоб його тітка врізала дуба, а тепер звелів намалювати її портрет найвитонченішими фарбами й повісив його собі над диваном. Така вона йому більш до вподоби. Побожність! Людина згадує про свої досить обмежені гарні властивості тільки тоді, коли вже запізно. Тоді її зворушує думка: яка ж я могла бути благородна… Отож вона й вважає себе доброчесною… Доброчесність, доброта, благородство, — він махнув своїм величезним лаписьком, — усіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше було обдурити…

Для ображеного почуття правда завжди брутальна й майже нестерпна.

Такт — це мовчазна угода не помічати одне в одного вад, замість того, щоб їх позбутися. Отож — це жалюгідна акція компромісу

Меланхоліком стаєш, коли міркуєш про життя, а циніком, коли бачиш, що робить із ним більшість людей.