Я, Ніна

На мить усе було так, ніби мені знову п’ятнадцять, і життя щойно стає

замружилася від болю, пригадавши наші перші спільні мандрівки — куди поділися ті двоє, які так довіряли одне одному? Які не могли прожити ні дня, не торкаючись одне одного? Невже вони — це ми, чужинці в цій машині?

закуталася в халат і відвернулася, даючи зрозуміти, що розмову завершено. А розмови й не було. Вона — тільки в моїй голові. Усі невимовлені слова склалися в один вузол і застрягли мені в горлі.

Значно легше бути хорошими поруч зі здоровими й сильними людьми, які з усім справляються і не потребують допомоги й підтримки.

— Це коли ти не маєш ні сил, ні бажання боротися й виживати…

Часом і в житті хочеться «перезняти дубль», поставити інше запитання, краще підготуватися.

Мене витягли, відібрали у смерті — неясно для чого. Пізніше я весь час про це думатиму: для чого?