Дилогія. Під тихими вербами

— Живи з матір'ю, з дідом, не ходи до батька: там тебе занапастять

Терентій Тонконоженко виказав, що ти з Ївгою Момотовою жив, як чоловік із жінкою... Михайло Сучков... виказав, що про це все село знає... Старшина Григ

Вернувшися Зінько того вечора додому, довго розказував Гаїнці

Кажуть, громада — великий чоловік. Треба ж, щоб у великого чоловіка

Та й я! і я! — озвалися один по одному Васюта, Грицько, Дмитро, Михайло, Савка і ще кілька голосів із стовпища.

омоти були сусіди Зінькові — з одного боку Струк, а з другого Момоти.

Микита Тонконоженко, Денисового кума Терешка син,

Обніміте, брати мої,
Найменшого брата, —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати! —
то йому аж сльози бриніли на очах. Дух переймало йому й тоді, як читав:
Учітеся, брати мої,
Учітесь, читайте —
І чужого научайтесь,
И свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає.

Багато про все це Зінько думав. Ще змалечку він не такий удався, як

Овва! А ще й розумні люди! — засміявся Рябченко.— А те, що всі ці землі